Бусько-Здруй це місто, яке ділиться на дві частини: розташоване на Піньчовському горбі саме місто і курортну частину – Здруй, який почав свою історію близько 1820 року, коли Фелікс Жевуський був арендатором буського післямонастирського майна.

Першим документом, який згадує про мінеральні води, існуючі у Буську, є торгівельна привілегія Болеслава Стидливого з 1252 року, дозволяюча експлуатувати запаси та варити сіль.

Після першого поділу Польщі у 1772 році, Польща втратила соляні шахти у Величці і Бохнії та варіння солі у Східній Малопольщі. Прусія і Австрія вимусили високі цени, які руйнували польську економіку. Геологічні пошуки були рішенням, яке могло дати Польщі дешевшу сіль. Король Станіслав Август створив державну геологічну службу, головним завдянням якої було знаходження запасів солі. Першим дослідником буської мінерально води був Ян Філіп Каросі, який у 1781 р. опубліковав геологічний опис джерел мінеральної води у Буську, а три роки пізніше, у 1784 р. джерела у Буську відвідали славні геологи: Єжи Форстер, Ян Яськевич, Франчішек Шейдт і Берніард. У червні 1787 р. у Буську бавився король Станіслав Август Понятовський, який зазнайомився із розвитком дослідницьких робіт. Однак, експлуатацію припинено у 1976 р., тобто від моменту включення Буська у австрійский поділ (де були засоби солі) у результаті третього поділу Польщі.

Хоч місцеве населення вже давно знало доброчинну дію буських мінеральних вод, лікуючи ними язви і хвороби шкіри, то лише у 1808 році доктор Ян Вінтерфельд з Піньчова пробував використовувати мінеральні води для лікувальних цілей. Не будучи, однак, до кінця переконаним у лікувальних діях буських вод, експериментував спочатку на попрошайках та тваринах, отримуючи з часом дуже гарні результати.

Одним із пацієнтів був лікуючий ревматизм арендатор Буська – Фелікс Жевуський, який, переконавшися у досконалих лікувальних властивостях буських вод, створив товариство варшавських акціонерів, після чого отримав дозвіл на відкриття курорту. Фелікс Жевуський пристосував післямонастирський будинок (побудований у 1720-1730 роках, на сьогоднішній день бувший будинок Районного суду) для потреб курортників. Поряд з будинком «прогулочний парк», повний дерев, клумб, кустів (на сьогодні – вулиці Сташіца, Садова, масив Польских Легіонів), та збудував павільон для пиття мінеральної води. Будинок павільону був розташований на місьці сьогоднішнього жилого масиву на вул. Садовій. Бочки і ванни для купання були встановлені також у будинку, на вуглу сьогоднішньої площі Перемоги і алеї Міцкевича. Від 1824 року почалося лікування мінеральними водами, а у 1828 році Бусько біло відоме як курорт.

Фелікс Жевуський стрімився до того, щоб збудувати у Буську правдивий курорт. Для реалізації цього наміру потрібні були гроші, а прибуток від невеликої кількості гостей був невеликий (у 1828 році лікувалося 202 курортники, а у 1833 році - 1040). У 1823 році Фелікс Жевуський, який вже був міським радником, взяв у аренду від Міської Ради право до продукції і продажу напоїв). Зиск з цього дозволу дав Жевуському можливість збудувати будинок санаторія, так званих Лазєнок. У 1824 році Фелікс Жевуський поручив будову Лазєнок польському архітектору італійського походження Хенрику Марконі. У 1830 році, на замовлення Фелікса Жевуського проведено хімічний аналіз буських мінеральних вод, підтверджуючий, що ці води мають високі лікувальні властивості. 1 червня 1836 року віддано перше пріміщення для купання, яке знаходилося у гарному будинку Лазєнок, запроєктованому у стилі класицизму. Ця дата вважається датою відкриття курорту. Лікування курортників перенесено з центра міста у Здруй.

Заснування парку Жевуський поручив відомому садівникові Ігнацію Ханушу.. Курорт швидко зробився модним і почав ефективно розвиватися. Появлялися щораз нові лікувальні об'єкти, прибувала також кількість курортників, яких у 1860 році зареєстровано вже 415.

Після закінчення у 1865 році аренди зі сторони товариства, керованого Жевуськими, курорт на протязі 10 років був товариством державної скарбниці, після чого був відданий у аренду, спочатку Лубеньському (1875-78), a потім А. Добжанському (1879-1884), який поряд із сульфідними водам застосував до лікування також мінеральний мул, який видобувався із місцевих ставів.

Фелікс Жевуський помер 15 жовтня 1841 року і був похований у сімейному склепі на кладовищі поряд з костелом святого Леонарда, при сучасній вулиці Героїв Варшави.

У 1894 році створено „Бюджетне Управління Мінеральними Водами у Буську", яке адміністровало буський Здруй до 1914 року . У 1899 році у Буську зареєстровано вже 2431 курортників.

У період між войнами відбулася інтенсивна розбудова курорту. З ініціативи доктора Шимона Старкевича і завдяки допомозі громадскості у 1924 році повстав дитячий санаторій «Гірка». У 1936 році по ініціативі тодішнього Міністерства Військових Справ курортникам був відданий «Військова Сезонна Лікарня Бусько-Здруй», на сьогоднішній день 21 Військова Курортно-Реабілітаційна Лікарня.

Підчас II світової війни буські Лазєнки були зруйновані. Ремонт розпочався безпосередньо після закінчення воєнних дій і почалася інтенсивна розбудова курорту. Виконано також нові бурові роботи, що дало можливість натрапити на дальші богаті джерела, і призвело до дальшого розвитку курорту. На початку 60-тих років розпочалася будова нових санаторіїв: Зв'язку інвалідів „Ніда", курортної лікарні „Кристина", а у 70-тих роках санаторіїв: „Влукняж", „Рафал", „Радек" (сьогодні Готель „Громада"), a у майбутніх роках – санаторію „Зелена". Для дітей – інвалідів побудовано сучасний школьно-виховавчий осередок. Зроблено капітальні ремонти санаторієв: „Марконі", „Міколай", „Обленгорек", Дитячої лікарні комплексної реабілітації „Гірка", розбудовано 21 військову курортно-реабілітаційну ліепрню.

Сьогоднішнє Бусько це санаторний центр, який швидко розвивається.